Парникові гази (greenhouse gases) - гази, молекули яких поглинають інфрачервоне випромінювання розігрітої земної поверхні, частково відбиваючи його назад до землі й викликаючи тим самим розвиток парникового ефекту.
По класифікації, прийнятої в рамках Кіотського протоколу, парникові гази, що справляють основний вплив на атмосферу, виділяють у групу газів із прямим парниковим ефектом:
водяна пара;
вуглекислий газ (СО2);
озон (О3);
метан (СН4);
закис азоту (N2O);
перфторвуглеці (ПФВ).
До газів з непрямим парниковим ефектом, тобто таких, які не мають істотного впливу на клімат через невеликий вміст в атмосфері, відносять:
окис вуглецю (СО);
окисли азоту (NOх);
неметанові леткі органічні сполуки (НЛОС);
гідрофторвуглеці (ГФУ);
гексафторид сірки (SF6);
двоокис сірки (SO2) та ін.
На малюнку представлені спектри поглинання сонячного світла атмосферами Венери, Землі та Марса. Як бачимо, на Венері й Марсі основний компонент атмосфери - це вуглекислий газ, що повністю відповідає за розвиток парникового ефекту, особливо сильного на Венері. Марс, через велику відстань від Сонця й розрідженість атмосфери, відчуває на собі парниковий ефект у набагато меншому ступені. Втім, зовсім без вуглекислого газу в атмосфері, умови на поверхні Марса були б значно суворіше. Земля вигідно відрізняється від обох - умови існування на нашій планеті формує унікальна атмосфера, що містить водяну пару, вуглекисла газ, озон та інші парникові гази саме в такому співвідношенні, щоб парниковий ефект створив для життя найбільш комфортні температурні умови.
