Кіотський протокол - міжнародна угода, прийнята 11 грудня 1997 року в Кіото (Японія) як доповнення до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН). Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004 року.
Кіотський протокол посилює зобов'язання по скороченню національних викидів парникових газів і пропонує країнам з Додатку І (розвинені країни й країни з економікою, що розвивається) досягти певних рівнів викидів до закінчення періоду дії угоди (2008-2012 р.). Наприклад, для України й Росії викиди парникових газів до кінця 2012 року не повинні перевищити рівень викидів, що спостерігалися в 1990 році, для Європейського союзу цей показник повинен скласти не більше 92%, для США - 93% тощо. Зобов'язання на період після 2012 року протоколом не регулюються та повинні визначатися додатковими міжнародними угодами. Перші контури такого міжнародного документу були погоджені на 13-й конференції сторін РКЗК ООН, що пройшла в грудні на острові Бали (Індонезія).
Країни, що підписали протокол одержують право скористатися фінансовими механізмами його виконання, до яких відноситься: спільне виконання зобов'язань, спільне здійснення проектів, механізм чистого розвитку, торгівля квотами на викиди парникових газів.
Проекти спільного впровадження проводяться між країнами Додатку І, коли країна, що інвестує проект, отримує право на скорочення викидів, за рахунок здійснення проекту.
Механізм чистого розвитку надає можливість виконати свої зобов'язання шляхом здійснення проектів на території країн, що розвиваються, тобто не входять у Додаток І.
Торгівля квотами дозволяє торгівлю сертифікованими одиницями скорочення викидів парникових газів між країнами Додатка І з метою виконання своїх зобов'язань.