Діюча на поточний час система контролю за додержанням всіх вимог Законодавства України в екологічній діяльності підприємств не забезпечує відтворення порушеного життєдіяльністю довкілля до стану природного, в зв'язку з тим, що підприємства і установи не мають чіткого бачення всіх факторів, які негативно впливають на екологічний стан природного середовища. До цього часу в державній практиці були відомі і поширено запроваджувалися дві основні процедури урахування екологічних факторів при реалізації нових проектів та інших рішень, пов'язаних з модернізацією та реконструкцією підприємств — оцінка впливу на оточуюче середовище (ОВОС) та екологічна експертиза. Але ці процедури були спрямовані на запровадження ранніх дій по запобіганню негативних впливів діяльності, дій. що тільки плануються. На діючих підприємствах і об'єктах як правило використовували систему екологічного контролю, пов'язану з періодичними інспекційними перевірками спеціально уповноважених органів Мінприроди. Ініціативи, яка б надходила від керівництва підприємств або інших зацікавлених органів в екологічних дослідженнях на території об'єктів чи окремих виробництв, як правило не було. Це обумовлено в першу чергу тим, що екологічні заходи, на думку керівників — затратний засіб, до якого треба так і відноситись. Але в сучасних умовах реформування економіки, прагненню України до вступу до Європейської та світової спільноти, погляди і відносини до екологічних проблем безумовно повинно мінятися. Ще одним стимулом, який повинен змінити мислення володарів та керівників виробництв при вирішенні екологічних проблем є прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконструкції і найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств з метою бути на рівні в подальшій конкурентній боротьбі на світових ринках. [4]
Механізмом, який спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання — є Закон України “Про екологічний аудит”, який запроваджений в Державі з 24 червня 2004 р. [1]
Треба відмітити, що екологічний аудит був започаткований в економічно розвинутих державах ще у 70-і роки минулого століття як засіб захисту інтересів підприємницьких структур і був спрямований на зниження рівня ризику для довкілля і здоров’я людей, а також сприяння регулюванню мір в області охорони навколишнього природного середовища. Як стратегічний напрямок природоохоронної діяльності було вибрано створення і удосконалення методів і засобів захисту довкілля в кінці виробничого циклу, використовуваних на “кінці труби”. Але можливості цього напрямку були швидко використані. На Міжнародній конференції по проблемах охорони довкілля в Женеві у 1978 році був обраний шлях на технічне переоснащення виробництва, де за основу були взяті ресурсозбережливі і маловідходні технології, доволі високозатратних засобів захисту довкілля. Пошуки малозатратних та ефективних технологій та засобів збереження оточуючого середовища призвели до розвитку екологічного менеджменту [2].
У 1984 році Національне Агентство по охороні навколишнього природного середовища (ЕРА) США розробило концепцію аудиту для федеральних агентств, започаткувавши директиви екологічної політики, які рекомендували, враховуючи нормативні вимоги, ідентифікувати фактичні і потенційні проблеми охорони довкілля. В багатьох штатах США введено обов’язкове екологічне аудиювання в разі купівлі-продажу нерухомості, в тому числі земельних ділянок.
Екологічний аудит, який відіграє важливу роль в регулюванні конфліктів між Національним агентством з охорони навколишнього середовища США і компаніями — порушниками екологічного законодавства, проводиться обов’язково, якщо причиною правопорушення є відсутність екологічної програми на підприємстві або неадекватність її екологічним вимогам. При регулюванні позовів проти тих, хто повторно порушує природоохоронне законодавство, або проти постійних порушників застосовуються обов’язкові програми екологічного аудиту.
Починаючи з кінця 90-х років минулого століття, комерційні банки більшості промислово розвинутих країн почали використовувати екологічний аудит в цілях попередження ризику неплатежів по позиках своїх позичальників та банкрутства в зв’язку з їх діяльністю в області оточуючого середовища.
В 1992 році у Великій Британії вводиться національний стандарт BS 7750 — перший Європейський стандарт з екологічного менеджменту, який за своєю характеристикою повністю вписувався у вимоги уже діючого стандарту якості BS 5750, що набагато спростило його введення в життя.
В березні 1992 року Європейській Союз (ЄС) з цілями створення стимулів використання прийомів екологічного аудиювання для оцінки діяльності підприємств розробив “Вимоги до екоаудиювання”. Ці вимоги декларували не тільки перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства, але і задачі власної політики підприємства. В 1993 році були повністю узгоджені і опубліковані Вимоги до утворення схеми екологічного менеджменту та аудиюванню (EMAS) для промислових підприємств.
У 1992 році на Уругвайському раунді переговорів в рамках Генерального узгодження по тарифах та торгівлі (ГАТТ) і Конференції ООН по навколишньому середовищу та розвитку в Ріо-де-Жанейро було ухвалено рішення про розробку міжнародних стандартів в області екологічно орієнтованого управління. На основі цього рішення у 1993 році Міжнародна організація по стандартизації, яка започаткована ще у 1946 році, утворила Технічний комітет “Екологічне управління” (ISO/TC 207), який приступив до розробки Міжнародних стандартів по екологічному менеджменту (стандарт ISO 14000) з урахуванням між народних стандартів якості продукції (ISO 9000), які себе уже зарекомендували з кращої сторони. Поява ISO 14000 в серії міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту на підприємствах та виробничих компаніях, по признанню вчених, це найбільш значна міжнародна природоохоронна ініціатива.
Характерною особливістю цих стандартів є те, що вони зорієнтовані не на кількісні параметри (об'єми викидів, концентрації речовин і т.і.) і не на технології (вимоги використовувати чи не використовувати певні технології, вимоги використовувати “найліпшу доступну технологію”) а те, що в організаціях запроваджувались і додержувались певних процедур, були підготовлені певні документи, назначені відповідальні за певні області екологічно значимої діяльності.
Запроваджений в Україні Закон «Про екологічний аудит» визначає основні правові і організаційні засоби здійснення екологічного аудиту, які в своїй основі мають елементи вимог найсучасніших розробок в області керування навколишнім середовищем. Найбільш вагомим внеском в теоретичні розробки здійснення екологічних аудитів в Україні були роботи, проведені В НАН України під керівництвом Шевчука В.Я. [3]
Керуючись положеннями Закону України «Про екологічний аудит», об'єктами екологічного аудиту є підприємства, установи та організації, їх філії та представництва, системи управління навколишнім природним середовищем та інші об'єкти, передбачені законом, незалежно від форм власності та форми діяльності.
Екологічний аудит в Україні може бути добровільним чи обов'язковим.
Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.
В основному, першочерговими у цьому списку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, будуть підприємства, які збанкрутуються, або підлягають приватизації чи придбанню, або передачі в державну, комунальну чи недержавну власність.
Добровільний екологічний аудит буде впроваджуватись відносно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавлених суб'єктів. Це можуть бути інвестори або спостережна рада, керівник виробництва або рада директорів, які побажають визначитись в питанні: на якому рівні знаходиться їх підприємство в додержанні законодавчих актів України з охорони навколишнього природного середовища, або з інших питань, визначених Законом України «Про екологічний аудит».
Конкретні задачі екологічного аудиту обумовлюються Замовником і Виконавцем в договорі. Як правило предметом розгляду при проведенні екологічного аудиту є:
- види діяльності, які пов'язані з охороною навколишнього природного середовища, природокористування;
- стан навколишнього середовища на виробничому чи природному об'єкті;
- системи управління оточуючим середовищем;
- додержання природоохоронного законодавства та обумовлених екологічних вимог;
- використання екоресурсів;
- процес поводження з відходами;
- фінансові ризики, які пов'язані з відповідальністю за порушення обумовлених екологічних вимог.
Для Кривбасу, де в останні роки перейшли (або знаходяться в процесі передачі) в недержавну власність такі гіганти залізовидобувної і металургійної промисловості як Північний, Центральний, Південний, Інгулецький ГЗК, ВАТ «КГМК «Криворіжсталь», Криворізький залізорудний комбінат тощо, для екологічного аудиту є широке поле діяльності.
Місто, в межах якого техногенна завантаженість перевищує всі уявні межі, для поновлення навколишнього середовища до нормального для життя людини безумовно потребує великих матеріальних, грошових та людських ресурсів.
В місті нараховується 3,5 тис. га порушених порід від підземного видобутку залізної руди:
- більш як 9 тис. га знаходиться під утвореними техногенними формами рельєфу від кар'єрів глибиною 200400 м до відвалів висотою до 85 м;
- більш як 5 тис. га знаходиться під хвостосховищами, в яких заскладовано понад 1,5 км3 дрібнозернистого піщаного ґрунту;
- понад 50 млн. м3 шахтних вод з мінералізацією 2-100 г/дм3 відкачується кожен рік з надр;
- біля 160 млн. м3/рік скидається господарсько-побутових та стічних промислових вод;
- більш як 300 тис. т утворюється побутових відходів та інше.
На сьогодні промислові підприємства, в основному тільки обтяжені платежами за поточне забруднення навколишнього середовища і мало, а здебільшого зовсім не приділяють уваги відтворенню довкілля. Державні екологічні інспекції, які здійснюють екологічний контроль, через їх малочисельність в великих промислових регіонах, таких як, наприклад, Дніпропетровська, Запорізька і Донецька області, не спроможні в повному об'ємі відстежувати всі негативні наслідки діяльності підприємств за багато років, до того ж кількість таких підприємств щороку збільшується в зв'язку з розподілом великих підприємств, особливо це стосується Кривбасу і Донбасу, де гірничорудні підприємства чи окремі складові їхньої інфраструктури (наприклад шахтні), які закінчили свою діяльність, передаються у власність селищ, міст чи Держави без проведення відповідної рекультивації земельних ділянок (відтворення екологічного стану) без вкладання у цей процес потрібних великих матеріальних і фінансових витрат. Тому, одне з головних питань, які поставлені Законом України «Про екологічний аудит», це питання визначення розподілу відповідальності за екологічні наслідки діяльності підприємства до його приватизації.
Як уже зазначалось, згідно вимогам Закону проведення екологічного аудиту на підприємствах, установах та організаціях передбачається на добровільній основі. В той же час для об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджений Кабінетом Міністрів України, у окремих випадках (банкрутство, приватизація, передача у довгострокову оренду об'єктів державної чи комунальної власності тощо) повинен проводитися обов'язковий екологічний аудит. Ця вимога в першу чергу спрямована на те, щоб на час вище згаданого дійства можна було мати:
- характеристику фактичного стану об'єкту екологічного аудита;
- оцінку ефективності та достовірності його природоохоронної діяльності вимогам законодавства України з охорони навколишнього природного середовища;
- характеристику стану природоохоронного обладнання та споруд;
- відомості про сплату екологічних зборів та платежів;
- збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, тощо.
По результатах екологічного аудиту підприємства змогли б розробити довгострокові екологічні програми, які були б представлені в зацікавлені органи влади.
Отримання таких матеріалів дозволяло б органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у подальшому контролювати діяльність підприємств в області охорони навколишнього природного середовища та його відродження.
Проведення екологічного аудиту буде сприяти запровадженню єдиної державної політики, щодо довгострокових екологічних програм по відтворенню екологічного стану навколишнього природного середовища, залучаючи до цього не тільки державні, а в основному, не державні кошти підприємств-забруднювачів.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
- Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 1862-IV.
- Лимонова И.В., Гаврилова В.В., Щеглова М.В. Экологический менеджмент и экологический аудит./ Государственный комитет по охране окружающей среды Российской Федерации.
- Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. Екологічний аудит: Підручник. — К.: Вища школа, 2000, — 344 с.: іл.
- Ковалева Н.Г., Хумарова Н.И. Функции хозяйственного контроля, экологического аудита и экспертизы в формировании рыночных отношений. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998. — 141 с.
|
ua
ru
