Sitemap   Sitemap      ua    ru  
EcoAudit

Экологические исследования в Украине

 



  Навигация  

  Последние новости  

  Поиск  

  База документов  

  Новости навигация  



 Документация 
Начало раздела >

Про китів, або як за промисел морських ссавців можна вгодити на дно



Загроза зникнення китів змусила захисників навколишнього середовища оголосити справжню війну китобоям - рахунок їде вже на десятки потоплених кораблів. Схоже на те, що дістанеться й військово-морському флоту США.


Горбатий кит (Megaptera novaeangliae) (с) фото www.shinyhappydeafie.com

Горбатий кит (Megaptera novaeangliae) (с) фото www.shinyhappydeafie.com


Федеральний суд США ввів жорсткі обмеження на застосування ВМС країни гідролокаційних систем у прибережних водах Каліфорнії - на тій підставі, що звукові хвилі нових військових низькочастотних сонарів завдають непоправної шкоди морським ссавцям, аж до їхньої загибелі. Сонар, або ехолот, (SONAR - Sound Navіgatіon And Rangіng) - технічний пристрій високої потужності для виявлення підводних об`єктів, розроблений ще під час Другої світової війни.

Вердикт оголосив федеральний суддя Лос-Анджелесу Флоренс-Мері Купер. Відтепер ВМС, сказала вона, не мають права користуватися гідролокацією на середніх частотах у тих випадках, коли морські ссавці перебувають до судна ближче 2200 ярдів (2012 метрів).

Перед тим як включити сонар, моряки зобов`язані протягом години ретельно обстежити морські глибини в зазначеному радіусі та переконатися, що ні китів, ні дельфінів, ні косаток, ні кашалотів там немає. Військовим судам дозволено використовувати гідролокатори не ближче 12 миль (20 км) від берега - саме такої ширини коридор міграції сірих каліфорнійських китів, хоча грінпісовці наполягають на ширині зони в 25 миль (40 км).

Дане рішення з`явилося внаслідок тривалої тяжби між ВМС, що відстоюють свої інтереси (або, скажемо так, інтереси людини) і Радою по захисту навколишнього середовища, яка відстоює інтереси мешканців моря. Саме ця Рада й виступила у ролі позивача.

Конфлікт розгорівся після того, як у серпні 2005 року Федеральний апеляційний суд Сан-Франциско визнав недійсним рішення про заборону використання сонарів у берегів Каліфорнії, оголосив подібний захід надмірним. Американська Національна служба по морському рибальству, провівши ретельний аналіз загиблих особин, не змогла виявити якого-небудь зв`язку з використанням підводних сонарів.

Але деякі вчені й захисники навколишнього середовища переконані, що акустичні сигнали, які посилають сонари, дезорієнтують морських ссавців. Саме в результаті цього виникають масові самогубства тварин, які нібито панікують й, не знаходячи іншого виходу, викидаються на берег.

Як контраргумент представники ВМС США доводили присяжним, що подібні заборони й обмеження істотно ускладнять процес навчання військових моряків веденню війни з ворожими субмаринами. І, як наслідок, поставлять під загрозу не тільки їхні життя, але й національну безпеку, оскільки це ускладнить виявлення безшумних дизель-електричних підводних човнів, які недружні США держави експлуатують у гарячих точках земної кулі.

Рівно рік назад Пентагон прийняв рішення на два роки звільнити ВМФ США від обов`язку виконувати закон про захист китів - для того, щоб американський флот міг безперешкодно провести всі 40 запланованих навчань, не запитуючи на те дозволів, які видаються на основі Акту про захист морських ссавців. Рішення це сколихнуло хвилю невдоволення й протестів захисників навколишнього середовища.

За останні роки "невмотивовані" викидання на берег всіх 80 видів китоподібних почастішали по усьому світу, констатують вчені. Причому добровільно прирікають себе на смерть абсолютно здорові тварини - поодинці або групами, вагітні самки й навіть разом з дитинчатами. Вони потім довго, болісно гинуть і при цьому голосно кричать. Кашалотів, наприклад, чутно за кілька кілометрів.

Над цією загадкою природи біологи давно вже ламають голову, намагаючись пояснити її фізичними або психічними захворюваннями окремих особин, нещасними випадками через сильні вітри або шторми, забрудненням моря хімічними речовинами або нафтопродуктами. Англійський професор Маргарет Клиновська схильна пояснювати обсихання, як це називають фахівці, китоподібних їхніми навігаційними збоями, дезорієнтацією в результаті геомагнітної патології, яка має місце на Землі останнім часом. Але, зрештою, був зроблений висновок, що в масових самогубствах мешканців моря винні ми - люди.

Масове самогубство дельфінів та китів на пляжі в Тасманії, листопад 2004 (с) фото www.smh.com.au

Масове самогубство дельфінів та китів на пляжі в Тасманії, листопад 2004 (с) фото www.smh.com.au


Подібні явища почали траплятися з морськими ссавцями давно й досить часто. 10 жовтня 1946 р. на піщаний пляж курортного містечка Мар-дель-Плата, в Аргентині, викинулися 835 чорних косаток. В Австралії, на пляжі Гуннамата, в 1972 році викинулись 36 кашалотів, на півдні Бразилії в 1973 р. - 30. Саме велике масове самогубство - майже 2000 гринд (різновид дельфінів) мало місце в 1986 році, на берегах Бразилії, неподалік від Ріо-де-Жанейро. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати.

Доктор біологічних наук А.Томілін вважає, що в масових "самогубствах" китоподібних винний інстинкт взаємодопомоги. Він пояснює це так: якщо з якоїсь причини на березі опинилася тварина, то вона подає сигнал допомоги. Родичі, користуючись в основному ехолокацією, поспішають на сигнал і теж викидаються на берег, звідки самостійно вибратися не можуть. Тепер вже самі рятувальники кричать про допомогу, призиваючи своїх. Число тих, що потерпають починає збільшуватися. Вони б`ють плавцями, але лише глибше занурюються у пісок, і, зрештою, гинуть від сонячного удару, висихання або заповнення легенів водою (через дихало, якщо лежать на боці). Іншими словами, це не колективне самогубство, вважає Томілін, а колективне лихо.

Причин, що змушують тварин викидатися на берег, може бути багато, і всі вони не позбавлені логіки. Лише одне, як говориться, ні в які ворота не лізе: як пояснити випадки, коли врятовані людиною тварини через кілька годин або днів знову викидаються на берег - в інших місцях, де ніхто вже не подавав їм сигналів про лихо.

Американські фахівці В. Ферінг і Р. Уелс описали випадок, коли в серпні 1971 р. стадо з 49 гринд кілька разів намагалося викинутися в різних місцях на берег Флориди, але люди заважали ім. Самогубців виштовхували назад у воду. Тоді стадо відплило на 275 км від місця, де їм була надана допомога й через тиждень із незбагненним діловитим спокоєм знову викинулося на берег.

Британський музей природної історії, де вивчають цю проблему з 1913 року, підрахував, що за позначений період таким шляхом звели рахунок з життям близько 10 тис. китоподібних. Канадський вчений Джозеф Гераці вважає, що насправді подібних випадків було в 10-20 разів більше.

Однією із головних причин називають забруднення морів сирою нафтою, яка згубно впливає на органи орієнтації й дихальні шляхи морських ссавців. Чисельні випадки, коли у тварин, що викинулися на берег виявлялося закупореним нафтою дихало.

В Світовий океан людство зливає величезну кількість отруйних речовин - важких металів, гербіцидів, пестицидів. Китоподібні, говорить Томілін, за своє довге життя через харчові ланки поволі накопичують в організмі шкідливі з`єднання. Так, вміст свинцю в кілограмі тіла декількох китів, що викинулися на берег Середземного моря, в 1500 разів перевищувало його максимально припустимий рівень.

Схоже, людина вмішалася й в особисте життя мешканців моря. Кити спілкуються між собою за допомогою звукових сигналів. У передшлюбний період самці виконують цілі серенади, розспівуючи на весь океан, щоб призвати до себе самку. Всі морські ссавці використають природні підводні підсилювачі. Звукові хвилі найкраще поширюються на глибині в 1 км. Завдяки цьому тунелю сигнали можуть долати відстань в 500 км і більше.

Але при шумовому забрудненні океану, "все частіше трапляється так, що кити перестають розуміти один одного, - говорить Крістофер Кларк, морський біолог з університету Корнеллу. - Самки не чують самців. Таким чином, інформація про знайдені місця для виведення потомства й годівлі губиться. Число районів, де "пісні китів" можуть поширюватися безперешкодно, неухильно скорочується".

Людина, методично й безжалісно винищувала цих дивних тварин протягом століть, а потім й отруювала середовище їхнього перебування, а тепер схоже, нарешті, одумалася й почала проявляти до китів зворушливу турботу. Однією з таких акцій і стало введення обмежень на використання сонарів у прибережних водах Каліфорнії. А в періоди, коли кити з дитинчатами збираються в північно-західного узбережжя Америки, різко скорочується число круїзів в сторону Аляски, оскільки почастішали випадки їх (китів) отруєння вихлопними газами й загибелі від зіткнень із кораблями.

Відомий Національний парк-заповідник Глейшер-Бей (Glacіer Bay) користується популярністю, але на період прибуття китів до берегів Аляски Американське природоохоронне відомство обмежує його відвідування, щоб відгородити морських гігантів від зайвих контактів з людьми.

Восени минулого року місцеві газети докладно висвітлювали інцидент із пораненим сірим китом. Незважаючи на те, що полювання на них давно вже заборонено, Міжнародна китобійна комісія зробила виключення для 10 ескімоських сіл Аляски й деяких аборигенних народностей материка. Зокрема , за законами штату Вашингтон, де відбувся інцидент, індіанці мають право на видобуток 5 китів на рік.

Група індіанців племені Мака, полюючи на кита, піймала його на гарпун, а потім намагалася добити поранену тварину чергами з кулемета 50-го калібру. Дії індіанців були розцінені як незаконні, оскільки вони не змогли представити владі письмовий дозвіл на полювання.

Навколо пораненого киту розігралася дійсна драма в кращих традиціях Голівуду. Представники американського природоохоронного відомства, намагаючись врятувати кита, створили навколо нього зону безпеки радіусом в один кілометр, куди не пропускалися човни. Нажаль, старання їх виявилися марними.

Іншою жалісливою історією навесні минулого року стало проникнення двох горбатих китів - 45-тонної самки і її 20-тонної дитинчати, в устя ріки Сакраменто. Пропливши нагору за течією більше 70 миль, вони пройшли Глибоководний канал і опинилися в порту Сакраменто, в оточенні безлічі судів. В результаті самка і її дитинча одержали неглибокі, але все ж таки рани від лопастів корабельних гвинтів. Навколо цього інциденту виник страшний ажіотаж. У ЗМІ постійно повідомлялося про місцезнаходження морських тварин і про заходи, що вживаються місцевою владою для їх порятунку.

Китів вирішено було вивести у відкритий океан досить оригінальним способом: через гідрофони, закріплені на катері берегової охорони, вчені програвали під водою "пісні китів", зібрані за довгі роки інженером із звукозапису Берні Краузе. Однак кити на запропонований людиною "концерт" ніяк не відреагували. Очевидно, його забивали численні портові шуми, яки оглушали надчуттєвих до звуків китів й змушували їх у паніці нарізати кола у акваторії порту. Заповзятливі рятувальники вже зібралися влаштувати заслін з кораблів та із включеними гудками відтіснити бідолах убік океану. На своє щастя, самка із дитинчам самостійно знайшли дорогу назад.

До речі, кити виявилися довгожителями. Про те, як довго вони живуть, вчені могли тільки здогадуватися, але один випадок, що відбувся навесні минулого року, пролив світ на це питання. Ескімоські мисливці Аляски загарпунили 50-тонного полярного кита й при обробленні його тіла знайшли застряглий у холці уламок розривного наконечника гарпуну. Такі гарпуни рибалки використали наприкінці ХІХ століття. На підставі цієї знахідки вчені зробили висновок, що кит прожив як мінімум 115-130 років.

Великих морських ссавців у берегів Каліфорнії можна спостерігати практично цілий рік. Але з середини грудня по квітень триває їх інтенсивна міграція з північних широт океану. Дорослі особини шукають тут свою майбутню пару. Самки припливають сюди, щоб народити дитинчат. Прибувають і батьки з молодняком.

Близько 3000 горбатих китів щорічно пропливає 10 000 км, щоб дати життя новому поколінню в лагунах і затоках Нижньої Каліфорнії - у Мексиці. Але на відміну від американців, мексиканці витягають із китового шоу прибуток.

По визнанню влади штату Південна Нижня Каліфорнія, їх витрати на охорону китів багаторазово окупаються напливом туристів, що жадають своїми очами побачити морських гігантів. Кити дружелюбні й не полохливі. Вони підпускають людей зовсім близько - і з аквалангом, і на човнах - і навіть дозволяють доторкатися до себе. Тварини залишаються в мексиканських водах до кінця березня, поки дитинчата не наберуться сил для далекої подорожі на північ.

Масовий забій китових на Фарерських островах

Масовий забій китових на Фарерських островах


Але, на жаль, не всі народи ставляться до китів так, як у Новому Світі. Для японців, наприклад, кити - це як і раніше їжа. На настирну вимогу Японії в лютому 2006 року в Токіо було проведено спеціальне засідання Міжнародної китобійної комісії (МКК або IWC), у якій взяли участь представники 35 країн з 72 членів Комісії. Були присутні в основному держави, що підтримують ідею скасування мораторію на комерційний забій китів. У числі тих, що відмовилися взяти участь у засіданні були такі країни, як США, Англія, Австралія, Нова Зеландія, чия незгода або відсутність (що те саме ) не можна проігнорувати. Активісти "Грінпіс" стверджують, що за останні 13 років Японія, у якій м`ясо китів споконвіків вважається частиною національної кухні, витратила на китобійне лобі $820 млн. купуючи голоси країн, учасниць Комісії.

В 1986 році, як відомо, МКК ввела мораторій на китобійний промисел. Але залишила в ньому лазівку: "у науково-дослідних цілях" китів убивати можна. І японці нею скористалися по повній програмі. На японських китобійних суднах, що промишляють у водах Антарктиди, красується великий напис: "Дослідження". За один сезон "у науково-дослідних цілях" японські китобої знищують понад 1300 китів. І щорічно навколо цих судів розігруються справжні баталії з активістами "Грінпіс".

Японські рибалки потрошать кита, 21 червня 2007 (с) Reuters photo

Японські рибалки потрошать кита, 21 червня 2007 (с) Reuters photo


У лютому 2007 року активісти міжнародного товариства Sea Shepherd (що можна перевести як "Морський пастух" або "Морський наглядач") - однієї із самих агресивних неурядових організацій у світі, зробили напад на два японських китобійних судна неподалік від узбережжя Антарктики, зірвавши їм тим самим сезонний промисел. Ушкоджені кораблі змушені були повернутися в Токіо, не виловивши й половини від запланованої кількості китів.

Крім Японії, китобійним промислом, теж в "наукових цілях", займаються ще Норвегія й Ісландія. Спочатку Ісландія до мораторію не приєдналася, продовжуючи полювання на полосатиків, що живуть у її берегів. У відповідь активісти міжнародної групи Sea Shepherd потопили два китобійних судна Ісландії в бухті Рейк`явіку. Ісландія змушена була прийняти міжнародне рішення в 1989 році.

Нещодавно Міністерство рибної промисловості Ісландії вирішило відновити комерційний промисел китів, пообіцявши, що полювання буде вестися в розумних межах. Але активісти Sea Shepherd їм не повірили. Їхній корабель "Farley Mowat" помчався через всю земну кулю з Австралії до берегів Ісландії на захист китів.

Команда човна Farley Mowat - кошмар для усіх китобоїв

Команда човна Farley Mowat - кошмар для усіх китобоїв


"Farley Mowat" має на борті цілий арсенал "несмертельної зброї": потужні водяні пушки, сталеву раму на гідравліці для тарану, димові шашки й каністри зі спеціальними хімічними рідинами з нестерпним запахом для абордажу. В розпорядженні екіпажу є навіть вертоліт. Аналогічним спорядженням володіють й кораблі інших активістів.

Sea Shepherd - не єдині захисники китів. Минулим літом зненацька затонув норвезький китобійний траулер "Wіllassen Senіor". Відповідальність за це взяла на себе група захисників морської фауни "Agenda 21", що докладно розповіла, як їй вдалося відправити траулер на дно. Водолази, які дослідили затонуле судно, її версію підтвердили. "Wіllassen Senіor" став як мінімум дванадцятим китобійним судном, потопленим або ушкодженим зоозахисниками.

До речі, Sea Shepherd має колосальну підтримку в суспільстві на всіх континентах. У русі беруть участь такі знаменитості, як Пірс Броснан, Шон Пенн, Ричард Дин Андерсон, Кристіан Бейл, Рутжер Хауер, Лінда Блейр, Джеймс Кромвел, Мартін Шин, Періс Хілтон. Кораблі вони, звичайно ж, не таранять, але допомагають товариству фінансово й морально. Броснан і Шин знімають також документальні фільми й ролики про захист тварин.

Але азарт переслідування й міжнародна підтримка настільки запаморочили голови самозваних карателів, що вони втратили почуття міри, уявивши себе героями пригодницького фільму. Флотилія "Sea Shepherd" поступово стає піратською, влаштовуючи в океані беззаконні нальоти на китобійні судна. А статус пірата можна заробити, якщо перестати бути приписаним до якої-небудь морської країни, тобто залишитися без прапору й батьківщини. Кораблі карателів за радикалізм вже виключили зі списку свого реєстру Канада, Беліз й Англія.

Але захисникам китів все байдуже. Вони як і раніше нишпорять по океанах у пошуках китобоїв, які їх бояться як вогню й усіляко прагнуть уникнути з ними зустрічі. І не без підстав. Така зустріч чревата для них у найкращому разі зривом промислу, у найгіршому - затопленням.

Елеонора Мандалян, Русский Базар



© 2008 Портал «Екоаудит» ecoaudit.com.ua




Дата: Четверг, 24 Январь 2008
Прочитана: 2464 раза

Распечатать Распечатать    Переслать Переслать    В избранное В избранное

Вернуться назад


  Актуальная статья  

  Nota Bene  

  Полка эколога  

  Ваше мнение  

  Посетители