 Зрештою, це усвідомили й у нашому парламенті. Народні депутати збираються встановити спеціальний зелений тариф на електричну й теплову енергію, вироблену з альтернативних джерел. Відповідний законопроект про внесення змін у Закон України "Про електроенергетику" був поданий у Верховну Раду депутатами Володимиром Бронниковим, Василем Сильченко і Юрієм Оробцем.
Цим проектом закону передбачається створити правові умови для стимуляції використання в Україні нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) (вітроенергетика, мала гідроенергетика, сонячна енергія й т.д.) у сферах теплопостачання й електроенергетики шляхом введення поняття "зелений" тариф.
Зокрема, документ передбачає встановлення стимулюючого тарифу на електроенергію, вироблену з альтернативних джерел, у розмірі 1,8 від відпускного тарифу теплових електростанцій, електрика яких є найбільш дорогою (із традиційних джерел).
Крім цього, депутати пропонують надати податкові пільги для підприємств, що виготовляють устаткування для виробництва електричної й теплової енергії з альтернативних джерел. Але, відповідно до законопроекту, Кабмін буде переглядати встановлені пільги кожні 5 років.
Використання енергії з відновлюваних джерел має ряд переваг перед традиційною енергетикою: запаси цієї енергії невичерпні; її використання є екологічно чистим й безпечним; її масштабне використання зміцнить енергетичну безпеку держави; сам факт її розвитку й використання - це ознака успішності держави (або власника). У той же час у НВДЕ є два великих недоліки: мала продуктивність і залежність від примх погоди.
Багато європейських країн, на відміну від України, сьогодні швидкими темпами розвивають енергетику на відновлюваних і невичерпних джерелах. Мова йде про енергію, для одержання якої не потрібно викопне паливо - це енергія вітру, сонця, води.
За оцінками вчених Інституту електродинаміки й Інституту відновлюваної енергетики НАНУ, Україна має значний потенціал в області відновлюваних джерел енергії, однак при цьому немає чіткої, спрямованої на їхній розвиток, державної політики.
Найбільше із НВДЕ в нашій країні розвивається вітрова енергетика. Це пояснюється тим, що відносно її розвитку передбачений державний підхід і спрямована політика.
В 1996 році Президентом був підписаний указ "Про будівництво вітрових електростанцій". До нього була розроблена й затверджена Кабміном "Комплексна програма будівництва вітрових електростанцій". Було передбачене збільшення оптового тарифу на електроенергію на 0,75%, з наступним спрямуванням цих коштів на будівництво вітрових електростанцій і виробництво сучасного вітроенергетичного обладнання.
Основна частина вітроагрегатів, що використовуються на електростанціях, починає виробляти електроенергію при швидкості вітру 5 м/с. Саме такою є середньорічна швидкість вітру в Карпатському, Причорноморському, Приазовському, Донбаському, Західно-Кримському, Східно-Кримському регіонах країни.
Сьогодні в Україні працює шість вітрових електростанцій (Аджигольська, Асканієвська, Донузлавська, Новоазовська, Сакська й Трускавецька ВЕС), загальна їх потужність, що генерується, становить трохи більше 70 МВт. Для порівняння варто відзначити, що це менше одного енергоблоку теплової електростанції.
За оцінками вчених, теоретичний вітропотенціал території України становить 330 млн. МВт, що більш ніж в 6000 разів перевищує загальну потужність, що генерується, нашої енергосистеми. Величина, звичайно, колосальна, однак про можливість його повного використання мова не йде. Реальною перспективою для України є створення вітрових потужностей, які генеруються, у розмірі 16000 МВт (в еквіваленті це 16 атомних енергоблоків).
Слід зазначити, що у світі вітрова енергетика розвивається досить інтенсивно й у деяких країнах випереджає за цим показником інші енергетичні галузі. Лідируючими країнами в освоєнні енергії вітру є США, Німеччина й Данія. До 2010 року ці держави мають намір довести потужності своїх ВЕС до 16000 МВт, 13000 МВт й 4000 МВт відповідно.
Але серед експертів галузі є супротивники розвитку вітчизняної вітрової енергетики. Зокрема, президент НАЕК "Енергоатом" Юрій Недашковський не дуже давно заявляв, що вважає недоцільним будівництво в Україні вітрових електростанцій. "Я б назвав це економічним божевіллям" - відзначав Недашковський. За його словами, будівництво подібних електростанцій в Україні себе не виправдовує й вимагає паралельного будівництва теплових дублюючих потужностей, оскільки "неможливо гарантувати наявність вітру постійно": на 1 млн. кВт/год вітроенергетики необхідно забезпечити 1 млн. кВт/год теплоенергетики.
Гарантувати постійну наявність вітру дійсно неможливо. Виходячи з цього, важко прогнозувати, якою буде собівартість електроенергії споруджуваної вітрової електростанції. Приміром, собівартість електроенергії, що виробляється Донузлавською ВЕС (Крим), в 2,5 - 3 рази перевищує розрахункову, оскільки електростанція виробляє значно менше електроенергії, ніж очікувалося. На такий "підводний камінь" вітрової електроенергії неодноразово наштовхувались й закордонні енергетики. Причиною такого явища можна назвати те, що існує чимала ймовірність помилки при прогнозуванні вітропотенціалу тієї або іншої території, і нерідко він буває значно завищений.
Що стосується малої гідроенергетики, то деякі фахівці розглядають її як найбільш привабливе для розвитку джерело відновлюваної енергії в порівнянні з іншими. Істотною її перевагою є менша залежність від природних умов (хоча, виробіток малих ГЕС (МГЕС) залежить від метеоумов і стану басейнів малих рік), що забезпечує більшу надійність й ефективність їхнього використання. На відміну від сонячних і вітрових електростанцій, МГЕС не вимагають наявності дублюючих потужностей.
Малі ГЕС - це ті джерела електричної енергії, які здатні дуже успішно вирішувати локальні завдання щодо забезпечення споживачів дешевою електрикою.
Найбільший потенціал малих рік в Україні зосереджений у Карпатському регіоні. За оцінками фахівців, малі ГЕС можуть повністю забезпечити електроенергією Чернівецьку й Закарпатську області. Закарпаття - це регіон, охоплення якого лініями електропередач пов'язане з великими часовими, фінансовими й технічними труднощами. Саме там мала гідроенергетика може стати джерелом забезпечення енергією "ізольованого споживача".
На даний час в Україні діють близько 70 малих гідроелектростанцій. Більшість із них потребують реконструкції й модернізації обладнання, яке можна назвати повністю або, у кращому разі, значно зношеним. Їх діюча потужність становить приблизно 100 МВт, а середньорічний виробіток електроенергії 300 - 400 млн. кВт/год. Крім цього, 95 МГЕС із проектною потужністю 21,5 МВт можна відновити, що дало б можливість додатково виробляти до 100 млн. кВт/год електроенергії.
Відзначимо, що частка нетрадиційних джерел енергії (НДЕ) у структурі виробництва електроенергії в Україні є мізерною: вона становить не більше 0,1%.
Експерти вважають, що це пов'язане з тим, що чиновницький склад ТЕКа виростав на радянській системі уявлень про енергетичні цінності, коли було достатньо енергоносіїв з дешевого викопного палива й замислюватися про якусь їм альтернативу потреби не було. Альтернативна ж енергетика вимагає приходу нових кадрів з іншим способом мислення.
Наступна проблема розвитку НДЕ полягає в монополізмі традиційної енергії, у якій досить поточних проблем і питань. Однак для стимулювання впровадження відновлюваної енергетики залучення державних коштів не є обов'язковою умовою. Головне - це наявність спрямованої й продуманої державної політики. Це доводить досвід європейських країн.
Наприклад, в 2000 році міська влада Барселони зобов'язала всі будівельні компанії встановлювати на дахах споруджуваних будинків та споруд сонячні колектори. За порушення цієї умови інвестор будівництва міг заплатити штраф у розмірі до трьох мільйонів євро. Цьому прикладу наслідували органи місцевої влади більш ніж 30 міст Іспанії. У результаті більше половини загального гарячого водоспоживання іспанських новобудов забезпечують сонячні колектори, встановлення яких призвело до незначного подорожчання будівництва.
В інших європейських країнах енергопостачальні підприємства зобов'язані купувати електроенергію НВДЕ в певних обсягах. Ціна її поки що досить висока, однак й обсяги цих обов'язкових закупівель не великі, оскільки в будь-якій державі монопольний статус має традиційна енергетика. За умови розвитку відновлюваної енергетики обсяги її обов'язкових закупівель будуть збільшуватися, а закупівельна ціна зменшуватися, що дозволить поступово зрівняти тарифи традиційної й нетрадиційної електроенергії. Таким чином, стимулюється розвиток НВДЕ й, знову ж, без залучення бюджетних кошт.
Нагадаємо, що згідно "Національній енергетичній програмі України до 2010 року" частка нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) у загальних обсягах виробництва електроенергії повинна скласти 8% і забезпечити економію в розмірі 7,1 млн. тонн умовного палива в рік. Однак, з огляду на темпи їхнього впровадження, кількість часу, що залишилася, імовірність того, що вдасться досягти такого показника, близька до нуля.
|
ua
ru
