 - Кліматологи говорять про те, що в боротьбі з потеплінням доведеться охолоджувати землю "штучно". Це що, всерйоз?
- На жаль, так. Розглядаються різні варіанти. Деякі ідеї дуже перспективні - наприклад, поставити за межами місячної орбіти величезне дзеркало між Землею й Сонцем. Це дало б додаткову сонячну тінь і зменшило освітлення Землі. Інші варіанти менш футуристичні. Наприклад, проводяться експерименти по внесенню "добрив" в океани у вигляді часток заліза: ця підгодівля сприяє фотосинтезу (а виходить, поглинанню вуглецю) фітопланктоном, і отже, зменшує концентрацію вуглекислого газу, що викликає парниковий ефект. Можна було б також розпорошувати дрібні частки або аерозолі у верхніх шарах атмосфери, щоб вони віддзеркалювали частину сонячних променів. Теоретично в такий спосіб можна було б знизити середню температуру... Хоча в реальності все набагато складніше.
- Спроба штучно змінити клімат - чи нова вона?
- Ні. Це називається "геоінженерією". Але в науковому співтоваристві на цей термін довго було накладено табу по одній простій причині: поширювати серед політиків, промисловців і громадськості ідею, що за допомогою таких способів можна зупинити потепління, небезпечно. Це значило б вселяти їм неправильну думку, начебто можна нескінченно викидати вуглець у земну атмосферу. Ці геоінженерні способи можуть бути використані лише як останній засіб, у випадку різкого і несподіваного погіршення кліматичної ситуації. Проте, деякі кліматологи вважають, що настав час порушити це табу і почати працювати над такою можливістю. Це, наполягають вони, дозволить оцінити ризики, а головне - позбутися від думки про якесь чудесне вирішення проблеми.
- Який спосіб охолодження виглядає самим реалістичним?
- Спосіб, про який говорять найчастіше, відомий вже кілька десятиліть, але нещодавно його знову запропонував Пауль Крутцен, що вдостоївся Нобелівської премії по хімії за дослідження озону. Наприклад, за допомогою куль можна розпорошувати в стратосфері сірчистий ангідрид, що буде відразу перетворюватися в дрібні часточки сульфату. Ці аерозолі будуть протягом декількох років віддзеркалювати частину сонячних променів.
Вивчити наслідки такого екранного ефекту допомогли великі вулканічні виверження, зокрема виверження вулканів Ель-Чічон (1982) та Пінатубо (1992), які викинули в атмосферу двоокис сірки, що перетворилася в клуби аерозолів. Після виверження Пінатубо цей "екран" протягом двох років знижував температуру поверхні землі приблизно на 0,5С. Але потрібно мати на увазі: ця цифра не відбиває всієї складності явищ, викликаних виверженням.
- Які можливі ризики?
- На наступне літо після виверження Пінатубо похолодання спостерігалося практично у всіх регіонах планети. Наступною зимою значні зниження температур відзначалися навколо Лабрадорського моря, на Близькому Сході та у Північній Африці, але, як ні парадоксально, у Північній Європі було зафіксоване потепління. Можна уявити собі, які дипломатичні зусилля будуть потрібні, щоб зробити можливими подібні рішення.
- Ці некеровані побічні ефекти вже знайшли своє пояснення?
- Розпилення аерозолів впливає на природний феномен, який називається арктичним коливанням, що викликає в деяких регіонах локальні потепління, оскільки похолодання "концентрується" в інших регіонах. Так, в зиму, що наступила після виверження вулкана Пінатубо, сильне зниження температури в Червоному морі спричинило зміщення поверхневих вод й винесення на поверхню живильних елементів. Результатом стало розмноження водоростей, які задушили коралові рифи. В усьому світі був також відзначений вплив цього феномена на зростання наземних рослин.
При застосуванні геоінженерних інструментів у планетарному масштабі буде порушена не тільки атмосфера, але й вся кліматична система: виникне гігантський і вкрай складний ефект доміно. Щоб спрогнозувати та оцінити його побічні наслідки, необхідна величезна праця за участю кліматологів, океанографів, геологів, астрономів, біологів, агрономів та ін.
- А що можна сказати із приводу іншого рішення: наситити океани часточками заліза, щоб дозволити фітопланктону "викачати" надлишок СО2?
- В останні роки такі досліди проводилися в Південному океані (умовна назва прилягаючих до Антарктиди південних частин Атлантичного, Індійського та Тихого океанів), в екваторіальній і північній частинах Тихого океану. Знімки, отримані із супутників, показують, що введення заліза дійсно прискорює утворення хлорофілу. Але не все так просто. Щоб цей спосіб був ефективним, активного поглинання вуглецю фітопланктоном недостатньо: потрібно, щоб вуглець осідав на дно океанів і залишався там... Ми не знаємо, чи відбувається так насправді, або, навпаки, він швидко повертається до атмосфери під впливом якихось інших механізмів.
До того ж, хоча це рішення виглядає більш безпечним, важко оцінити можливу ланцюгову реакцію від таких маніпуляцій у широких масштабах.
Уявимо такий сценарій: вуглець, який був поглинутий, благополучно осідає в глибинах океану. Частина органічної матерії, природно, буде окислятися, поглинаючи розчинений у морській воді кисень. Це може призвести до утворення в деяких районах океану аноксичних, тобто позбавлених кисню зон. У результаті розмножаться бактерії, здатні розщеплювати нітрати, що призведе до утворення закису азоту (N2O) - газу, що в остаточному підсумку потрапить до атмосфери. Для навколишнього середовища це буде мати потенційно катастрофічні наслідки, тому що мова йде про газ, що має більш сильніший парниковий ефект, ніж СО2.
- Незважаючи на свою обережність, багато кліматологів настроєні песимістично та вважають, що такі інструменти будуть застосовані. А що думаєте ви?
- Подивиться на те, як діє кліматична дипломатія. Багато колег стали песимістично оцінювати ефективність заходів щодо скорочення викидів парникових газів. Навіть у Європі не відчувається сильного бажання швидко і у широких масштабах розробляти альтернативу нафті й вугіллю. Карти на руках у бізнесменів і політиків. Якщо Північ не змінить свого відношення до клімату, я боюся, що через кілька десятиліть справа дійсно дійде до змушеного використання надзвичайних заходів.
|
ua
ru
