По класифікації, прийнятої в рамках Кіотського протоколу, парникові гази, що справляють основний вплив на атмосферу, виділяють у групу газів із прямим парниковим ефектом:
- водяна пара;
- вуглекислий газ (СО2);
- озон (О3);
- метан (СН4);
- закис азоту (N2O);
- перфторвуглеці (ПФВ).
До газів з непрямим парниковим ефектом, тобто таких, які не мають істотного впливу на клімат через невеликий вміст в атмосфері, відносять:
- окис вуглецю (СО);
- окисли азоту (NOх);
- неметанові леткі органічні сполуки (НЛОС);
- гідрофторвуглеці (ГФУ);
- гексафторид сірки (SF6);
- двоокис сірки (SO2) та ін.
На малюнку представлені спектри поглинання сонячного світла атмосферами Венери, Землі та Марса. Як бачимо, на Венері й Марсі основний компонент атмосфери - це вуглекислий газ, що повністю відповідає за розвиток парникового ефекту, особливо сильного на Венері. Марс, через велику відстань від Сонця й розрідженість атмосфери, відчуває на собі парниковий ефект у набагато меншому ступені. Втім, зовсім без вуглекислого газу в атмосфері, умови на поверхні Марса були б значно суворіше. Земля вигідно відрізняється від обох - умови існування на нашій планеті формує унікальна атмосфера, що містить водяну пару, вуглекисла газ, озон та інші парникові гази саме в такому співвідношенні, щоб парниковий ефект створив для життя найбільш комфортні температурні умови.
|
ua
ru
